Камышинка

За довгий час захоплення Азією і її культурою, я пройшла різні етапи:
відверту ксенофобію оточуючих, які бурхливо і недоречно виражають свою
ненависть до того, про що вони нічого не знають (і про що їх зовсім не
питали), солідарну цікавість знайомих, які втомилися від західних тенденцій і
зацікавилися чимось новим, ну і, звичайно ж, байдужість. Але в усі ці
періоди величезне число людей говорило мені, що цікавитися китайцями,
японцями і корейцями нерозумно і дивно. Одна з головних причин – там все
однакове, там всі однакові! Як їх взагалі можна відрізнити?
А ось як. Почну з відступу. У скількох з нас хороша пам’ять на
обличчя? У мене нормальна. Раніше я могла побачити людину один раз і
згадати її через три-п’ять років – це не становило проблеми. З віком
статистика погіршується, але не через погіршення пам’яті, а через життєву
наповненість. Більшість сучасних антропологів, психологів і нейрофізіологів
знають, що людина здатна утримувати інформацію максимум про 170-220
особин свого виду. Такі його біологічні задатки, які подолати навряд чи
можливо. Тобто якщо у вас є вже 220 хороших знайомих, і з’являється новий
– про когось з колишніх ви почнете щось забувати, а те і його самого. Мозок
сам вибере найменш актуальну для вас особистість.
Крім того, важко запам’ятати те, в чому ти нічого не розумієш. Якщо
вірш рідною мовою ми здатні вивчити за вечір, то вірші іноземною,
невідомою нам мовою, ми будемо вчити тиждень – два, поки не вберемо в
себе якщо не сенс, то хоча б правильну вимову. Вивчити для переказу абзац з
книги можливо будь-кому, а ось вивчити хімічну задачу, щоб відтворити її і
вирішити, якщо ви нуль в хімії – у вас навряд чи вийде, або займе куди
більшу кількість часу.
Отже. Люди не запам’ятовують те, що їм: непотрібно, нецікаво,
неважливо. Відповідно, це вони і не відрізняють одне від іншого. Якщо
людина починає чимось захоплюватися, поступово вона занурюється в такі
деталі і нюанси свого захоплення, що доходить до невідомих висот. Так

орнітологи з легкістю розрізняють птахів, які можуть нам здатися
однаковими, так ботаніки відрізняють трави і кущі по листочкові, корі і
запаху. Так і людина, яка вивчає азіатську культуру без проблем знаходить
різницю навіть між китайськими близнюками.
Хто бачив фільм “Мімімо”, той згадає фрагмент в ліфті, де японці,
дивлячись на вірменина і грузина кажуть, що для них “все російські на одну
особу”. Прекрасний гумор, але в радянському союзі вміли правильно
піднести жарт, щоб показати, наскільки всі люди однакові не зовнішньо, а за
своїм мисленням і поведінкою, і насправді так і є. Кожна нація буквально
сприймає себе унікальною, індивідуальної і відрізняється, хоча з боку вона
для інших не виділяється абсолютно нічим, тому що інші, в свою чергу,
зайняті відчуттям власної неповторності і навішуванням на оточуючих
ярлика “одноманітні”. Кожен, думаючи про те, наскільки він не такий, як
інші, одиниця, уявити собі не може, наскільки він безликий і що він може не
запам’ятатися решті.
Я знаю, що багатьох ображають і засмучують порівняння, часто
виникає якась навіть захисна реакція на кшталт “так ну ніяк не схоже ж!”.
Раджу в таких ситуаціях ніколи не звертати уваги. Адже не бачити різниці –
це і не хотіти її бачити, а навіщо ображатися на людей, яким все одно на те,
що вам, можливо, важливо? Просто тримайтеся від них подалі. У житті
досить багато негативу, щоб розбавляти його байдужістю. Шукайте
позитивні емоції і тих, кому не байдужі ви і ваші захоплення.